21 лютого 2019 року виповнюється 95 років від дня народження Федора Савича Панка (21.02.1924 – 08.10.2007 рр.) – майстра Петриківського розпису, педагога, члена Національної спілки художників України, заслуженого майстра народної творчості України (з 1977 р.), засновника кількох виробництв у с. Петриківка: цеху підлакового розпису при промартілі «Вільна селянка» у 1958 р., (пізніше фабрика «Дружба», з 1961 р.), Експериментального цеху Петриківського розпису у 1970 р., Петриківської дитячої художньої школи, де проводив педагогічну діяльність  з моменту її створення у 1958 р. Ф.Панко також доклав зусиль до відновлення Петриківського району.

У 1938 – 1941 рр. Ф.Панко навчався в Петриківській школі декоративного малювання у педагога Тетяни Пати – першого вчителя розпису у Школі.

Ф.Панко працював на папері, деревині, пластмасі, тканині, фарфорі, металі, в галузі стінопису, графічному дизайні. Для його творчої манери  характерна монументальність форм, стрункість в композиційному вирішенні, єдність змісту та форми, нестандартність колориту, символізм, філософічність та ліризм образів, іноді гумор, сатира чи іронія.

Ф.Панку вдалося творчо переосмислити традицію Петриківського розпису у контексті українського мистецтва. Окрім традиційних орнаментальних мотивів, він утвердив жанр портрету в Петриківському розписі, наполягаючи на його графічному трактуванні, серед яких – численні портрети Тараса Шевченка, серія портретів «Пам’ять серця» 1983 р., «Таланти землі моєї» 1983-1984 рр. Майстер працював в жанрі декоративного пейзажу та створював сюжетні композиції, використовуючи засоби виразності Петриківського розпису.

Першим у Петриківці Ф.Панко звернувся у своїй творчості до теми козацтва: «Петро Калнишевський» 1990 р., «Невтішні думи Калниша», «Козак Мамай» 1980 р. Значну частину творчого доробку митця займають твори на шевченківську тематику: «Т.Г.Шевченко» 1976 р., «Гайдамаки» 1976 р., «Лілея» 1975 р., «Тополя» 1991 р., «Причинна» 1983 р., «Вітер в гаї нагинає...» 2001 р. та багато інших. Художник оспівував рідне село, його історію, легенди, народні пісні: «Легенда про петриківську вишню» 1971 р., «Гомоніли всюди чепурухи-вишні» 1983 р. Торкається філософських тем («Стоїть вітряк») та соціальних («П’є журавка воду», «Мій журавель») та ін. Відродив розписи на тлі чистого дерева. Експериментував з різними матеріалами, розвивав автобіографічний жанр («Мій рушник»), що є досить рідкісним явищем у народному мистецтві. Петриківський розпис у творчості Ф. Панка зазнав значних змін, як з точки зору його формальних ознак, так і з точки зору внутрішнього наповнення. Він перестає бути просто технікою і набуває комунікативної функції. Оскільки Ф.Панко був основним ретранслятором традиції, його новаторські творчі знахідки часто мають відображення в роботах інших майстрів та спровокували хвилю наслідувань. Багато в чому саме завдяки зусиллям Ф.Панка Петриківка утверджується як осередок народного мистецтва, а традиція малювання не просто зберігається, консервуючись, а залишається сучасною в наш час.

У грудні 2018 р. виповнилося 5 років включення мистецтва Петриківського розпису до Репрезентативного Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

З 17 січня по 1 березня 2019 року у приміщенні Литовської Національної Комісії у справах ЮНЕСКО (вул. Св.Йоно 11, м.Вільнюс), за підтримки Посольства України у Литовській Республіці, проходить художня виставка народних майстринь України Валентини Панко та Анастасії Чуднівець – доньки та онуки Ф.Панка.